План місцевості (від лат. planum — площина) — це зменше­не, узагальнене, виконане за допомогою умовних знаків зобра­ження невеликої ділянки земної поверхні. Виходячи з порівнян­ня різних зображень місцевості (малюнки, фотознімки, плани, карти та ін.), можна дійти висновку, що усі вони є зменшеним зображенням цієї місцевості. Однак усі перелічені зображен­ня суттєво відрізняються між собою. На відміну від знімків, на планах та картах дрібні та несуттєві деталі не зображують, до того ж об’єкти місцевості передають за допомогою умовних знаків.  

Умовні знаки, які використовуються для зображення гео­графічних об’єктів на плані місцевості, можна розділити на 4 окремі групи — контурні, лінійні, значкові та пояснювальні.

Контурні умовні знаки передають дійсну форму та розміри об’єкта, вони складаються з контура, виконаного кольором або штриховкою (ліс, сад, город, болото, піски, озеро, широка річ­ка, водосховище тощо). '

Лінійні умовні знаки на плані використовують для зобра­ження лінійних об’єктів (дороги, стежки, струмки, лінії елек­тропередач та зв’зку тощо). Довжину таких об’єктів та їх роз­міщення показано в масштабі, а ширину — ні (її доводиться трохи перебільшувати).

Значкові умовні знаки іноді ще називають позамасштабними, через те що вони застосовуються тоді, коли реальна фор­ма об’єктів місцевості через свій малий розмір не може бути відображена навіть у масштабі. В таких випадках використо­вують значки, що мають нагадувати реальні об’єкти (вітряк, водяний млин, джерело, поодиноке хвойне чи листяне дерево, водонапірна башта тощо).

Пояснювальні умовні знаки застосовують для передачі важ­ливої додаткової інформації про об’єкти місцевості. Перш за все це назви населених пунктів, річок, озер, струмків, островів. Зустрічаються на планах і скорочені назви об’єктів (шк. — школа, ст. — станція, лісн. — будинок лісника та ін.) або про­сто великі літери (П — піщане дно, Д — дерев’яний міст, К — кам’яний міст). До пояснювальних знаків також відносяться цифри, які характеризують різні об’єкти місцевості (висоту пагорбів, ширину та глибину річок, швидкість їх течії, вантажо­підйомність мостів, висоту та товщину дерев у лісі тощо).

Для створення плану місцевості необхідно провести зйом­ку місцевості, яка передбачає визначення відстаней та напря­мів між об’єктами. Зорієнтуватися на місцевості — означає виз­начити своє положення відносно якогось початкового напрям­ку. За такий початковий напрямок бажано обирати напрямок на північ. На північ вказує Полярна зірка, мох, що завжди росте на північному боці стовбура дерева, стрімкіший схил мурашника. Річні кільця на пеньках у північному напрямку менш віддалені одне від одного, а гілля на деревах коротше, ніж з півдня. Але найпростіше визначити напрям на північ за допомогою компа­са — спеціального приладу, намагнічена стрілка якого завжди вказує в бік магнітного полюса Землі, який розташований не­подалік від географічного полюса. Різниця у напрямах на ці полюси незначна, тому при проведенні зйомки місцевості, яка не потребує надто високої точності, нею можна знехтувати. Од­нак при складанні високоточних карт картографи завжди вра­ховують цю різницю: чим ближче до полюса розташована міс­цевість — тим вона буде більшою.

Визначивши напрям на північ, легко визначити решту на­прямів. Якщо стати обличчям на північ, то позаду буде південь, праворуч — схід, а ліворуч — захід. Крім основних напрямів існують ще й проміжні, які займають середнє положення між основними — північний схід, північний захід, південний схід та південний захід.

Темний кінець стрілки компаса завжди вказує на північ. Користуючись шкалою компаса, можна визначити азимут— кут між напрямком на північ та напрямом на будь-який пред­мет. Азимут вимірюють за ходом годинникової стрілки. Шка­ла компаса поділена на 360 частин, кожна з яких становить 1° (1 градус), тож азимут предмета, розміщеного на південь від спостерігача, становитиме 180°, на схід — 90°, на захід — 270°.

Для того, щоб провести зйомку невеликої ділянки місце­вості, можна з однієї точки визначити азимути на всі об’єкти, які будуть наноситися на план, і виміряти відстань до них. Така зйомка називатиметься азимутальною полярною, оскіль­ки азимути вимірювались з однієї точки (своєрідного полюса). Якщо ж знімання ділянки місцевості проводити з декількох точок, поступово переміщуючись від однієї точки до іншої та визначаючи з них азимути, то таку зйомку називають азиму­тальною маршрутною.

Знімання місцевості можна провести і не вимірюючи ази­мутів та відстаней до об’єктів. При цьому напрямки на об’єкти наносять за допомогою візирної лінійки, а відстані вимірю­ють на око. Таке знімання місцевості називають окомірним. Воно може бути як полярним, так і маршрутним. Важливою умовою при окомірному зніманні є те, що планшет, на який на­носиться план місцевості, весь час має бути, за допомогою ком­паса, зорієнтований верхнім краєм на північ.

Для зменшеного зображення місцевості на плані застосо­вується масштаб. Масштаб — це ступінь зменшення реаль­них об’єктів. Масштаб плану чи карти показує, у скільки разів будь-яка відстань на плані чи карті буде меншою за відповідну відстань на місцевості. Зображуючи місцевість на плані чи кар­ті, обов’язково вказують масштаб цього зображення. Як пра­вило, масштаб вказують під нижньою рамкою плану чи карти. Один і той же масштаб можна виразити по-різному. Масштаб, записаний у вигляді дробу, чисельник якого одиниця, а зна­менник — число, яке вказує, у скільки разів зменшено зобра­ження, називають числовим, або чисельним. Відстань на міс­цевості прийнято виражати в метрах або кілометрах, тому для зручності на картах, крім числового, підписують ще й іменова­ний масштаб— словесне пояснення, скільки метрів або кіло­метрів місцевості вміщено в 1 см плану чи карти. Щоб переве­сти числовий масштаб в іменований, необхідно знаменник чис­лового масштабу скоротити (закреслити декілька нулів). Якщо необхідно словами пояснити, скільки метрів місцевості містить 1 см карти, то знаменник числового масштабу скорочуємо у 100 (закреслюємо 2 нулі), якщо ж місцевість необхідно вирази­ти в кілометрах, то знаменник числового масштабу скорочуємо у 10000 разів (закреслюємо 5 нулів). Наприклад, 1: 25000 (в 1 см 250 м), 1:100000 (в 1 см 1 км), 1: 3000000 (в 1 см 30 км). Для спрощення вимірювання відстаней на карті іноді застосо­вують лінійний масштаб. Він являє собою пряму лінію, поділе­ну на рівні частини (зазвичай два сантиметри). Для одержання більш точних результатів вимірів одну або дві поділки зліва від нуля ділять на дрібніші поділки, які оцифровують відповідно до масштабу. Для визначення відстані використовують цир- куль-вимір'ник, приклавши його ніжки спочатку до країв від­повідного відрізка на карті, а потім до лінійного масштабу. Чим більше зменшення застосовано при зображенні території, тим більшу ділянку місцевості (але з меншою детальністю) можна зобразити. Інакше кажучи, чим більший знаменник масшта­бу тим дрібнішими виглядатимуть об’єкти на карті. Пла­ни, а також карти, на яких зображена невелика ділянка місце­вості, як правило, є великомасштабними. В 1 см таких планів та карт вміщується до 2 км місцевості (до 1: 200000). Карти, в 1см яких вміщено від 2 до 10 км місцевості (до 1:1000000), відно­сять до середньомасштабних. А карти, на яких в 1 см міститься понад 10 км місцевості, називають дрібномасштабними.