Найпоширеніший мінерал на Землі — це вода. Вода — осо­блива речовина, що перебуває у трьох агрегатних станах — твер­дому (при температурі нижчій 0 °С — у вигляді снігу та льоду), рідкому (при температурі від 0 до 100 °С — у вигляді прозорої рідини без смаку та запаху) та газоподібному (при температурі вищій 0 °С — у вигляді водяної пари). Вода входить до скла­ду усіх живих організмів. Тіло людини, наприклад, на 65 % складається з води. Гриби, водорості та багато інших рослин, особливо тих, що мають соковиті плоди, вміщують в собі понад 95 % цієї речовини. На земній кулі міститься близько 1,5 міль­ярда км3 води, яка утворює водну оболонку — гідросферу. 97,4 % об’єму гідросфери становить солона вода океанів і морів, і лише 2,6 % — це прісні води. Понад 75 % усієї прісної води розміщено в льодовиках, де вона перебуває у твердому стані. Майже чверть запасів прісних вод становлять підземні води, значна частка яких у вигляді вічної мерзлоти також знаходиться у твердому стані. Лише 280 тис. км3 становлять поверхневі води суші. Це води озер, водосховищ, річок, боліт. 14 тис. км3 прісної води пе­ребуває в атмосфері у газоподібному стані. 

Завдяки тому, що вода може переходити з одного стану в ін­ший, в природі відбувається безперервний процес переміщення води зі Світового океану на суходіл, а з суходолу — знову в Сві­товий океан. Цей процес називається кругообігом води в при­роді. Розрізняють малий кругообіг, коли вода, випаровуючись над океаном, переноситься на певну відстань і випадає у вигляді опадів в іншій частині океану. Якщо ж вода з океану перено­ситься на суходіл і після випадання на поверхню стікає в океан по поверхні або просочуючись під землю, такий процес назива­ють великим кругообігом води.

Вода має властивість при нагріванні розширюватись, при охолодженні — стискатись, однак лише до температури +4 °С. При подальшому охолодженні, перетворюючись на лід, вода знову збільшується в об’ємі майже на третину. Потрапляючи у тріщини гірських порід і замерзаючи при зниженні темпера­тури, вода розширюється, руйнуючи гірські породи та змінюю­чи рельєф. Цей процес є складовою частиною вивітрювання — руйнування. Вода є добрим розчинником, однак вона розчиняє не всі речовини. Найкраще розчиняються у воді різні солі, гіпс, вапняки. Завдяки тому, що подібних розчинних порід у зем­ній корі досить багато, під землею вода часто вимиває пустоти, при утворенні яких на поверхні з’являються провали. Розчи­нені водою солі разом з нею потрапляють до Світового океану (завдяки кругообігу води) і там накопичуються, тому морська вода містить набагато більше солей, ніж води суходолу. Воду, яка не містить солей, Можна отримати лише в лабораторних умовах, у природі вся вода, навіть прісна, містить солі, завдяки чому вона набуває певного смаку.

На суходолі вода стікає у зниження рельєфу, утворюючи природні водні потоки, які називаються річками. Кожна річка має свій витік — місце, звідки вона починається. Витоком може бути підземне джерело, болото, озеро, льодовик. Далі річка тече у напрямі зниження рельєфу природним заглибленням, яке називають річковою долиною. Частина долини, постійно зайня­та водним потоком, називається річищем. Під час інтенсивних опадів або при таненні снігу спостерігається повінь, під час якої водою заливається заплава — прибережна частина річкової до­лини. Частину гірських порід вода розчинює, а нерозчинні поро­ди, такі як пісок та глина, вода розмиває. Таким чином річище весь час заглиблюється. Розмиті раніше частини річкової доли­ни, що колись були заплавами, перетворюються на тераси і біль­ше ніколи не заливаються водою. Кінцева ділянка річки у місці її впадіння у море, озеро або іншу річку називається гирлом річ­ки. Річки мають свої притоки — інші річки, тільки, як прави­ло, меншої довжини. Якщо притока впадає справа за ходом течії головної річки, то вона вважається правою, якщо зліва — лівою. Головна річка з усіма притоками утворює річкову систему, а те­риторія, з якої річка збирає свої води, називається басейном річ­ки. Басейни сусідніх річок відділені один від одного вододілом.

Річки легко розмивають м’які гірські породи, постійно у них заглиблюючись. Але якщо на шляху річки зустрічають­ся гірські породи більшої твердості, з якими річка впоратися не в змозі, то утворюються пороги — виступи твердих порід над дном річки у вигляді окремих кам’яних брил та водоспади — урвища в річищі, з яких вода падає майже прямовисно. Пороги та водоспади заважають судноплавству.

Процес надходження поверхневих та підземних вод у річку називається її живленням. Річки живляться підземними вода­ми, дощовою водою, талими водами льоду та снігу. Більшість річок мають мішане живлення, тому в різні пори року кількість води у річці змінюється. Зміни рівня води у річці протягом року називають режимом річки. Після тривалих опадів, танення сні­гу навесні або танення льодовиків влітку відзначається найви­щий рівень води у річці — повінь. У період, коли річка живить­ся тільки підземними водами, спостерігається межень — най­нижчий рівень води у річці.

Річки є однією з могутніх зовнішніх сил природи. Вони ви­конують три види роботи — руйнування, перенесення та від­кладення гірських порід. Руйнівна робота річок називається річковою ерозією. Розмитий матеріал переноситься річкою і відкладається в її дельті — рівнині у гирлі річки, створеній річковими наносами. Діяльність текучих вод призводить до розчленування і загального зниження рельєфу суші. Сумарна кількість матеріалу, що виноситься річками в моря і океани, оцінюється більш ніж у 17 млрд т на рік.

1,8 % площі суходолу займають озера — природні запади­ни, заповнені водою. За походженням озерних западин озера поділяються на тектонічні, утворені в результаті опускання земної кори в зонах її розломів; льодовикові — виорані давніми льодовиками; залишкові — залишки давніх морських басейнів; вулканічні, утворені у кратерах вулканів; карстові, які виник­ли на легкорозчинних гірських породах; лиманні — ділян­ки моря, відділені піщаними косами; загатні— утворені після обвалів у горах; озера-стариці, які є залишками русел річок. За водним режимом озера поділяють на стічні, з яких витікає хоча б одна річка, і безстічні — з яких річки не витікають, через що в них накопичуються солі та вони є переважно солоними.

Для своїх потреб людина створила багато штучних водойм — водосховищ та ставків, перегородивши великі та малі річки греблями, а також проклавши судноплавні та зрошувальні ка­нали.

Надмірно зволожені ділянки з вологолюбною рослинністю, які мають шар торфу понад ЗО см, називають болотами. За по­ходженням розрізняють низинні, верхові та перехідні болота. Низинні болота розташовані в понижених частинах рельєфу і живляться як за рахунок опадів, так і річковими та підземни­ми водами. Верхові болота розташовуються на підвищених ді­лянках земної поверхні, тому живляться виключно атмосфер­ними опадами.

У результаті проникнення атмосферної вологи в земну кору утворюються підземні води. Гірські породи по-різному пропу­скають крізь себе воду. Пісок та галька, наприклад, воду про­пускають добре, їх відносять до водопроникних порід. Глина, щільні пісковики, мерзлий ґрунт є водотривкими, оскільки воду утримують. Над шаром водотривких порід вода накопи­чується, утворюючи водоносний горизонт. Найближчі до повер­хні тимчасові лінзоподібні скупчення води називають верховод­кою, а перший від поверхні водоносний горизонт, не перекритий водотривким шаром, — ґрунтовими водами. Між водотривки­ми шарами залягають міжпластові води.

10% площі поверхні суходолу займають льодовики. Основ­на маса льоду зосереджена у покривних льодовиках Антаркти­ди та Ґренландії, де лід утворює багатокілометрову товщу. Ці льодовики поступово рухаються завдяки пластичності льоду і, сповзаючи в океан, розколюються на величезні частини, які під дією течій плавають у вигляді айсбергів. Гірські льодови­ки менш потужні та рухаються з меншою швидкістю. Спускаю­чись з гір, льодовик поступово тане, живлячи річки та озера.

361 млн км2, або 71 % поверхні земної кулі, вкрито водою. Безперервна водна оболонка Землі утворює Світовий океан. Об’єм води у Світовому океані становить 1 млрд 338 млн км3, середня глибина складає 3 795 м, а максимальна сягає 11022 м. Залежно від будови дна, обрисів берегів материків, властиво­стей водних мас у Світовому океані виділяють окремі океани, моря, затоки, протоки. Океан — найбільша частина Світового океану. Межами океанів є материки, а у південних широтах — лінії меридіанів, проведені від крайніх точок материків. Най­більшим з океанів є Тихий, який займає третину поверхні зем­ної кулі. Далі йдуть Атлантичний та Індійський океани. Води цих трьох океанів у південній частині омивають береги Антар­ктиди і мають властивості, що значно відрізняються від вла­стивостей водних мас, розташованих північніше. Тому в остан­ні роки вчені-гідрологи та океанологи виділяють ці водні маси в окремий Південний океан. Схожими за властивостями є води найменшого океану — Північного Льодовитого, розташованого в Арктиці.

Морем називають частину океану, яка глибоко заходить у сушу або відокремлена островами та півостровами. Розріз­няють моря: окраїнні, які мало вдаються в суходіл; Середземні, які розташовані всередині материка або між материками та з’єднані з океаном однією або кількома протоками; міжострівні, які розташовуються між островами. Затокою називають частину океану або моря, яка глибоко вдається в суходіл, але має широкий зв’язок з океаном. Протока — це відносно вузька частина водного простору, що сполучає дві сусідні водо­йми і роз’єднує ділянки суходолу.

Поверхня Світового океану ніколи не буває спокійною. Вода постійно рухається. Під дією вітру виникають вітрові хвилі, які зазвичай мають розміри у кілька метрів, однак в окремих випад­ках, при надто сильному вітрі, висота океанських хвиль може сягати десятків метрів. При цьому вода практично не рухаєть­ся горизонтально. Відбувається лише зміна рівня води у верти­кальному напрямі. Лише під дією постійних вітрів водні маси здатні переміщуватися горизонтально, утворюючи вітрові течії. Течії переміщують водні маси з одних районів Світового океану в інші, в результаті чого їх властивості можуть відрізня­тися від навколишніх вод. Розрізняють холодні та теплі течії. Однак це поняття є відносним. Якщо температура води в течії тепліша за навколишні океанічні води, то течія є теплою, якщо вода в ній холодніша — холодною. Ось чому вода в теп­лих течіях може мати нижчу температуру, ніж у холодних. На­приклад, у липні води теплої Північноатлантичної течії мають температуру +8 °С, а води холодної Бенґельської течії прогріті до+20 °С.

Хвилі можуть виникати не лише під дією вітру, а й у резуль­таті підводних землетрусів (моретрусів). Такі хвилі називають цунамі. Вони, як правило, сягають велетенських розмірів, іноді 30-35 м, і рухаються зі швидкістю 700-800 км за годину. Накочуючись на берег, цунамі завдають катастрофічних руйну­вань. Найчастіше вони спостерігаються на узбережжі Тихого океану.

Як відомо, усі космічні тіла мають гравітаційну силу, яка притягує їх одне до одного. Гравітаційні сили наших найближ­чих «космічних сусідів» — Місяця і Сонця — притягують води Світового океану, спричиняючи періодичні коливання рівня води. Зміни рівня води відбуваються кожні 6 годин і назива­ються припливами та відпливами. Вони залежать не лише від взаємного розміщення Землі, Місяця і Сонця, а й від географі­чної широти місцевості, глибини моря, форми берегової лінії. У деяких місцях висота припливів сягає 18 м, наприклад, у за­тоці Фанді в Атлантичному океані, тоді як у відкритому океані висота припливів не перевищує 0,5 м.

Через те, що річкові води містять розчинені у собі солі, вода Світового океану є солоною. Солоність океану повільно, але по­стійно збільшується, оскільки вода випаровується, а солі зали­шаються в океані, випадаючи в осад і накопичуючись. Солоність води вимірюють у проміле — тисячній частці числа. Фактично солоність води, виражена у проміле, — це кількість грамів солі, що розчинена віл води. Якщо солоність води не перевищує

10 проміле (%о), то така вода вважається прісною. Солоність вод Світового океану у різних місцях різна, але в цілому вона стано­вить близько 35 проміле.

Температура води в Світовому океані суттєво змінюється, залежно від широти місцевості та від глибини. У верхніх ша­рах біля екватора вона становить близько +28 °С, біля полюсів лише -2 °С. З глибиною температура води знижується, але лише перші 700 м, оскільки глибше відсутній вплив сонячних променів. На великих глибинах уся вода має однакову темпера­туру, близьку до 0 °С. Але біля самого дна вода знову стає теплі­шою, тому що нагрівається теплою речовиною мантії, що заля­гає порівняно неглибоко. Часто по тріщинах у земній корі з дна океану вириваються гарячі води, розігріті до +400 °С.

Ще й досі океан залишається маловивченим. Особливо це стосується його природних багатств. Людина далеко не в пов­ній мірі навчилася використовувати ресурси Світового океану. Всі живі організми, які людина використовує для власних по­треб, називають біологічними ресурсами. Мінеральні ресурси — це корисні копалини, які залягають на дні та під дном океану, та цінні речовини, які можна видобути з морської води. Океан також має практично невичерпні енергетичні ресурси, такі як енергія припливів та відпливів, вітрових хвиль та течій. У неда­лекому майбутньому людина зможе освоїти багатющі ресурси океану.

Рельєф дна Світового океану також різноманітний. До основ­них форм рельєфу належать: шельф — затоплені прибережні частини материків глибиною до 200 м; материковий схил, який стрімко обривається до глибини 2 000 м; ложе океану — глибин­на частина дна. В ложі океану переважають глибоководні рів­нини, але часто зустрічаються і підводні хребти, глибоководні жолоби та вулкани з плоскими вершинами. Підводні гори, які досягли поверхні океану, утворюють острови. Найбільші під­водні гори утворилися на межі літосферних плит. Вони назива­ються серединно-океанічними хребтами, досягають до 2000 м висоти та простягаються на тисячі кілометрів.