За час свого існування біосфера суттєво вплинула на зміну газового складу атмосфери, сольовий склад гідросфери та утво­рення з материнської породи (верхнього шару літосфери) ґрун­тів. Завдяки живим організмам стало можливим існування географічної оболонки, яка охоплює простір, доступний живим організмам. Межі географічної оболонки повністю збігають­ся з межами біосфери. Географічна оболонка — комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфе­ри і біосфери. Потужність географічної оболонки досягає 60- 70 км.

Характерна особливість географічної оболонки — наяв­ність речовини в трьох агрегатних станах — твердому, рідкому й газоподібному. Основні види енергії, що зумовлюють розвиток географічної оболонки, надходять від Сонця та пов’язані з вну­трішньою будовою Землі. Географічній оболонці притаманні цілісність, зумовлена безперервним кругообігом речовини та енергії між складовими її частинами; нерівномірність розвитку в просторі й часі, зокрема ритміка процесів і явищ, зумовлена головним чином астрономічними і геофізичними чинниками, і безперервність розвитку. Основними рисами структури гео­графічної оболонки є ярусність її будови і складна закономірна регіональна диференціація, що виявляється у формуванні різ­них природно-територіальних комплексів.

Незважаючи на цілісність географічної оболонки, природ­ні умови в ній є досить різноманітними. Географічну оболон­ку можна поділити на досить однорідні за природними умовами території — природні комплекси. Найбільшим природним ком­плексом, який характеризується подібністю температурних умов, зволоженості, ґрунтів, рослинності та тваринного світу, є природна зона. Оскільки основні характеристики природних умов природної зони суттєво залежать від надходження соня­чної енергії та в кінцевому рахунку від кліматичних умов, то природні зони змінюються від екватора до полюсів. Однак як і кліматичні умови, природні зони не розподіляються ідеально до географічної широти місцевості, на їх розміщення суттєво впливають і ряд інших чинників, серед яких важливе значення відіграє рельєф місцевості. Для високогірних районів характер­на висотна поясність — зміна природних зон в залежності від висоти місцевості.

Природні зони розміщуються у певній послідовності. Біля полюсів, де цілий рік зберігаються низькі температури, роз­міщуються зони полярних пустель. Розвиток рослинності тут унеможливлений, і тваринам доводиться живитися мохами, лишайниками та тваринами, що мешкають у холодних водах приполярних частин океанів.

Південніше зони арктичних пустель розташовується зона тундри. Вона займає величезні простори, вкриті болотами на поверхні вічної мерзлоти. Із рослин з’являються карликові де­рева, але основною ознакою тундри є її безлісся. Взимку тундра перетворюється на снігову пустелю. Поступово на південь тун­дра переходить у лісотундру.

Ще ближче до екватора розташовується зона лісів. Значна кількість опадів, більш високі температури повітря сприяють розвитку деревної рослинності. Тут ростуть хвойні (ялина, мод­рина), а південніше і широколистяні (береза, осика) породи де­рев. Мішані ліси займають північну частину України.

Південніше зони лісів вузькою смугою простяглася зона лі­состепів та степів. Влітку клімат тут сухий і спекотний. Взим­ку випадає мало снігу. Рослинність переважно трав’яниста, оскільки для розвитку дерев недостатньо вологи. Нині степи практично повністю розорані, оскільки у степовій зоні утвори­лися одні з найродючіших ґрунтів — чорноземи.

У тропічних широтах розкинулися великі зони напівпу­стель та пустель. Клімат тут є найзасушливішим і найспекотнішим. Іноді влітку температура сягає +50 °С. Рослинний покрив через недостачу вологи дуже бідний або взагалі відсут­ній. Від пекучих променів сонця невеликі тварини ховаються глибоко в норах.

Чим ближче до екватора, тим більше випадає дощів. Пере­важно вони випадають влітку. Це сприяє проростанню високих трав, наявність яких є характерною для зони саван та рідколіс­ся. Дерева зростають поодиноко або окремими невеликими гру­пами. В сухий сезон трави засихають, а дерева скидають листя. Наявність буйної трав’яної рослинності сприяє мешканню ба­гатьох видів великих копитних тварин.

По обидва боки від екватора розміщується зона вологих лісів. Клімат тут вологий і спекотний. Рослинний світ дуже різноманітний, утворює практично непрохідні хащі. Багатим та різноманітним є і тваринний світ. Екваторіальні ліси часто називають легенями нашої планети, оскільки вони виділяють велику кількість кисню. Це викликає необхідність збереження екваторіальних лісів у первісному вигляді.

Активна зміна природи людиною призводить до порушення рівноваги у протіканні природних процесів у географічній обо­лонці. Це, в свою чергу, сприяє виникненню глобальних еко­логічних проблем. Серед них найбільш загрозливих масштабів набувають такі проблеми, як парниковий ефект (постійне по­тепління клімату) та підвищення рівня океану; забруднення повітря і пов’язані з цим кислотні дощі; забруднення океану та зменшення його ресурсів; опустелювання; руйнування озоно­вого шару та багато інших. Географічна оболонка є предметом вивчення фізичної географії.