За час свого існування біосфера суттєво вплинула на зміну газового складу атмосфери, сольовий склад гідросфери та утво­рення з материнської породи (верхнього шару літосфери) ґрун­тів. Завдяки живим організмам стало можливим існування географічної оболонки, яка охоплює простір, доступний живим організмам. Межі географічної оболонки повністю збігають­ся з межами біосфери. Географічна оболонка — комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфе­ри і біосфери. Потужність географічної оболонки досягає 60- 70 км.

Детальніше...

На думку вчених, Земля як планета виникла близь­ко 4,5 млрд років тому. Однак довгий час, майже мільярд років, вона залишалася мертвою. Живі істоти містять у собі білки, тому життя могло зародитися лише тоді, коли склалися умови, за яких білок не руйнувався. Такі умови склалися на морсько­му мілководді внаслідок простих фізико-хімічних процесів близько 3,5 млрд років тому. Перші живі організми відрізня­лися граничною простотою будови. Вони ще не поділялися на рослин і тварин і живилися виключно органічною речовиною. Лише згодом, в процесі еволюції, деякі організми набули зда­тності поглинати сонячну енергію, переробляти вуглекислий газ на вуглеводи, і будувати органічні речовини в своєму тілі, при цьому виділяючи кисень. Цей процес називається фото­синтезом, без нього подальший розвиток життя на Землі був би неможливим. Поступово живі організми вдосконалювалися -і 450 млн років тому деякі з них вийшли на суходіл, внаслідок чого утворилася цілісна оболонка існування живої матерії на планеті — біосфера. Організми, що впливали на середовище, поступово пристосовувалися до його змін. Одні групи рослин і тварин замінювалися іншими. Біосфера, живі організми, що складають її, зробили можливою появу людини. 

Детальніше...

Найпоширеніший мінерал на Землі — це вода. Вода — осо­блива речовина, що перебуває у трьох агрегатних станах — твер­дому (при температурі нижчій 0 °С — у вигляді снігу та льоду), рідкому (при температурі від 0 до 100 °С — у вигляді прозорої рідини без смаку та запаху) та газоподібному (при температурі вищій 0 °С — у вигляді водяної пари). Вода входить до скла­ду усіх живих організмів. Тіло людини, наприклад, на 65 % складається з води. Гриби, водорості та багато інших рослин, особливо тих, що мають соковиті плоди, вміщують в собі понад 95 % цієї речовини. На земній кулі міститься близько 1,5 міль­ярда км3 води, яка утворює водну оболонку — гідросферу. 97,4 % об’єму гідросфери становить солона вода океанів і морів, і лише 2,6 % — це прісні води. Понад 75 % усієї прісної води розміщено в льодовиках, де вона перебуває у твердому стані. Майже чверть запасів прісних вод становлять підземні води, значна частка яких у вигляді вічної мерзлоти також знаходиться у твердому стані. Лише 280 тис. км3 становлять поверхневі води суші. Це води озер, водосховищ, річок, боліт. 14 тис. км3 прісної води пе­ребуває в атмосфері у газоподібному стані. 

Детальніше...

Повітряна оболонка, яка оточує Землю і обертається ра­зом з нею, називається атмосферою. Земна атмосфера — це суміш багатьох газів, у якій у зваженому стані знаходяться тверді та рідкі частки — пил, попіл, сажа. Біля поверхні Зем­лі у повітрі міститься 78 % азоту, 21 % кисню, інші гази станов­лять 1 % . Повітря завжди містить водяну пару, об’єм якої може досягати 4 %. 

Детальніше...

Земна кора разом із верхнім шаром мантії до шару астено­сфери утворює тверду оболонку Землі — літосферу (від грецьк. litos — камінь і sfera — оболонка). Середня товщина літосфе­ри становить від 5 км під серединно-океанічними хребтами до 200 км під материками. Оскільки літосфера розташована над мантією, яка є досить розігрітою, то кожні 33 м вглиб Зем­лі температура збільшується на 1 °С. Літосфера не є суцільною оболонкою. Глибокими тріщинами вона розбита на величезні блоки, які ковзають по в’язкому шарові мантії (вони назива­ються літосферними плитами). Там, де літосферні плити роз­ходяться, речовина мантії вільно піднімається до поверхні та, повільно охолоджуючись і застигаючи, утворює серединно-океанічні хребти. У тих місцях земної кулі, де літосферні плити стикаються між собою, вони зминаються у складки, утворюю­чи гори. Якщо стикаються материкова та океанічна плити, то океанічна, як більш щільна, занурюється під материкову, під­німаючи її. У таких місцях утворилися глибоководні жолоби та високі гори. 

Детальніше...

Основні напрямки використання Антарктики в господарських цілях зосереджені в сфері рибальства і туризму. Будівництво шахт для видобутку вугілля повністю заборонено згідно Протоколу з охорони навколишнього середовища Антарктики повністю заборонено. 

Детальніше...

Через унікальність природних умов Антарктиди та її тривалу ізоляцію рослинний і тваринний світ відрізняються великою своєрідністю. На материку зустрічаються мохи, лишайники, водорості, гриби, бактерії, а також дрібні безхребетні — тихоходки (із членистоногих), коловертки (перепончастополосні хробаки) і деякі безкрилі комахи. У більш теплих районах на північному заході Антарктичного півострова зустрічаються кілька видів трав’янистих квіткових рослин. У деяких місцях, наприклад, на островах Уїндмілл (узбережжя Землі Уїлкса), мохи і лишайники утворюють щільне яскраво-зелене покриття. В Антарктиді чимало озер, де живуть незвичайні мікроорганізми, у тому числі унікальні типи водоростей (синьо-зелених і діатомових), бактерій і джгутикових. В Антарктиці відсутні сухопутні ссавці та прісноводні риби. 

Детальніше...

Антарктида впливає на клімат Південної півкулі. Завдяки наявності поясу низького тиску навколо материка навколишні моря — найбільш штормові на земній кулі. На північ від 60° пд. ш. переважають західні вітри, які часто досягають ураганної сили. Між 60° пд. ш. і берегом материка в основному дмуть східні вітри. Швидкість і повторюваність вітрів в Антарктиді не мають собі рівних у світі. Клімат Антарктиди відрізняється дуже холодною зимою і менш холодним літом. Середні літні температури не піднімаються вище точки замерзання води. Середня річна температура на Південному полюсі -50 0 С. Найнижча температура повітря (-89,2° С) була зафіксована на радянській станції Восток 21 липня 1983 р. 

Детальніше...

Східна Антарктида являє собою стародавній кратон, породи якого на Землі Ендербі утворилися майже 4 млрд років тому. Поверхня кристалічного фундаменту залягає переважно на невеликій висоті над рівнем моря. Вік порід фундаменту, як правило, коливається в межах 2,5-2,8 млрд років. Фундамент утворився в ході декількох великих етапів орогенезу, що знайшло відображення в складі та будівлі порід. Близько 1,1—1,4 млрд років тому в Східній Антарктиді відбувалося формування гранітів шляхом утворення і виверження розплавленої магми. Після того, як був сформований фундамент, протягом тривалого часу відбувалося опадонакопичення в морських і континентальних умовах. Головна осадова плита (група Би-кон) включає різноманітні породи, що складають мальовничі вершини і скелясті схили Трансантарктичних гір. Це свідчить про те, що природний стан того часу дуже сильно відрізнявся від сучасного, хоча Південний полюс тоді знаходився або на території самої Антарктиди, або біля неї. Льодовикові відкладення найбільш характерні для періоду 320-280 млн років тому, коли Антарктида вперше перемістилася в полярний район. Західна Антарктида в цілому більш молода і більш розчленована територія зі значними висотами над рівнем моря. Наприклад, хребет Сентинел з його баштоподібними вершинами складається з окремих блоків, деякі з них виникли під час етапу горотворення, сполученого з розпадом Гондвани, а інші — під час занурення плити в південно-східній частині Тихого океану під Антарктичний півострів. Утворення багатьох гірських порід пов’язане з вулканічною діяльністю, максимальна активність якої припадала на період 180-110 млн років тому.

Детальніше...

Антарктида — крижаний континент, де зосереджено приблизно ЗО млн км3 льоду, або 90 % усіх льодів суші. Середня товщина льоду 2 500-2 800 м, а максимальна в деяких районах Східної Антарктиди — 4 800 м. Найбільша висота крижаної поверхні в Східній Антарктиді перевищує 4 100 м над рівнем моря. Тільки 2 % території Антарктиди вільні від льоду — головним чином у західній частині материка і Тран-сантарктичних горах. Це або ділянки узбережжя, або окремі гребені і вершини (нунатаки), що піднімаються над крижаною поверхнею. Льодовиковий покрив має в цілому куполоподібну форму, причому крутість поверхні зростає в напрямку до узбережжя, де зосереджені кінці вивідних льодовиків і шельфові льодовики або крижані уступи. У місцях танення айсбергів витрата льоду оцінюється в 2 500 км3 на рік. Антарктичні айсберги вражають своїми розмірами, рекордними для Землі. Так, наприклад, один із них, що утворився на початку 90-х років XX ст., досягав довжини 154 км, а в ширину мав 35 км. Антарктичні льоди накопичувалися протягом сотень тисяч років, і в них підбита історія формування земної атмосфери.

Детальніше...

Материк Антарктида займає площу приблизно 14 млн км2. Це найбільша у світі холодна пустеля, де зосереджено близько 70 % світових запасів прісної, води, але уся вона в замерзлому стані міститься у величезному льодовиковому покриві. Хоча корінна підлідна поверхня знаходиться на невеликій висоті над рівнем моря, а місцями й нижче неї, через могутній льодовиковий покрив середня абсолютна висота поверхні Антарктиди (близько 2 000 м) — максимальна серед материків. Антарктика — південна полярна область Землі. На відміну від Арктики, що представляє океан, оточений сушею, Антарктика — материк разом з навколишніми південними районами океанів — Тихого, Атлантичного, Індійського (іноді всі ці частини океанів називають Південним океаном).

Детальніше...

Ви тут: Головна Теорія Географія