Для всієї Африки між тропіками характерний латеритний процес ґрунтоутворення. В екваторіальному Кліматі під вологими вічнозеленими лісами розвинуті ґрунти червоно-жовті латеритні, для яких характерна хороша аерація і водопроникність. Лише в західній частині западини Конго, де стік рік дуже уповільнений, велику площу займають латеритні глейові і тропічні болотні ґрунти. З півночі та до півдня від нони червоно-жовтих ґрунтів лежать зони червоних ґрунтів, що розвиваються при сухому сезоні до 5 місяців під змішаними листопадно-вічнозеленими лісами і вологими саванами. На вододільних рівнинах у багатьох місцях ерозія оголює їх нижні горизонти, які насичені залозистими конкреціями й утворюють панцирні латеритні кори. При підвищенні сухості клімату під сухими саванами і напівпустелями з’являються червоно-бурі і червонясто-бурі Грунти з карбонатними конкреціями. Найбільше вони розвинуті у Східній Африці у зв’язку з посушливістю її клімату. 

Детальніше...

Для Африки в цілому характерний великий річний стік (5 390 км3), за обсягом якого вона поступається лише Азії і Південній Америці. Річкова мережа найбільш густа к екваторіальному кліматі; у пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі річок майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовж східної піднесеної частини Африки, у зв’язку з чим басейну Атлантичного океану належить 36,5 % площі Африки, басейну Індійського океану — 18,48 %, басейну Середземного моря — 14,88 %. Стік здійснюється в основному п’ятьма головними ріками — Конго, Нілом, Нігером, Замбезі та Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площі Африки. 

Детальніше...

Африка визначається положенням більшої її частини між тропіками і характеризується високими значеннями сумарної сонячної радіації (180-200 ккал/см2 на рік). Відповідно, більша частина Африки має високі температури і тому вважається найспекотнішим материком. На північному узбережжі Гвінейської затоки і в западині Конго середні температури протягом року становлять +25-26 °С. Середні літні температури найбільш високі на півночі Судану, у Сахарі (+30-32 °С; у західній частині до +38 °С); у Ель-Азізії (Лівія) спостерігався максимум температури на Землі +58 °С. У субтропічних широтах влітку від +16 до +22 °С. Середні зимові температури під 20° пн. і пд. ш. +16 °С; у субтропіках близько +10 °С. Теплі течії Мозамбікського і Голкового мису, що омивають східні береги Африки на південь від екватора, підвищують і вирівнюють температури узбережжя; Канарська і Бенгальська холодні течії знижують температури і підсилюють посушливість західних берегів Африки у тропіках. 

Детальніше...

Майже вся Африка, крім Атлаських гір на північному заході та Капських гір на крайньому півдні, являє собою стародавню платформу, що включає також Аравійський півострів і острів Мадагаскар із Сейшельськими островами. У складі фундаменту відомі породи усіх вікових підрозділів докембрію — від нижнього архею (більше 3 млрд років) до верхів протерозою. Консолідація більшої частини Африки завершилася до середини протерозою (1,9-1,7 млрд років тому); у пізньому протерозої розвивалися лише периферичні (Мавритано-Сенегальська, Аравійська) і деякі внутрішні (Західно-Конголезька) геосинклінальні системи, і до початку палеозою вся площа сучасної платформи була стабілізована.

Детальніше...

У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір’я, що лежать на висоті 200-500 м над рівнем моря (39 % площі) і 500-1000 м над рівнем моря (28,1 % площі). Низовини займають лише 9,8 % площі, головним чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді та Євразії. Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагір’я Ахаггар і Тібесті (г. Емі-Кусі, висота 3415 м), у Судані — плато Дарфур (г. Марра, 3088 м). На північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (г. Туб-каль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (г. Ода, 2 259 м). Рівнини Судану з півдня обрамлені Північно-Гвінейською височиною (г. Бинтимані, 1948 м) і плоскогір’ям Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір’я (г. Рас-Дашан, 4 620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (оз. Ассаль, 150 м).

Детальніше...

Африка — другий за величиною материк після Євразії, площа якого становить 29,2 млн км2 (з островами 30,3 млн км2, близько 1/5 площі суші земної кулі). Афри перетинається майже посередині екватором, окраїнами заходить у субтропічні широти. Крайній північний мис Ель-Аб’яі лежить на 37°20' пн. ш., крайній південний мис Голковий — в 34°52' пд. ш. Довжина з півночі на південь — майже 8000 кг ширина на півночі — 7 500 км (мис Альмади — мис Хафун; на півдні — близько 3100 км. Африка омивається Середземним і Червоним морями, Індійським і Атлантичним океанам Вузький (120 км) Суецький перешийок, прорізаний однойме ним каналом, з’єднує її з Азією. Від Європи Африка відділе Гібралтарською протокою (найменша ширина 13 км). Вереї Африки порізані слабо, часто гористі. Довжина берегової лінії становить 30 500 км, понад 1/5 площі віддалена від океанів і морів на 1000-1 500 км. Великі затоки — Гвінейська і Сид Зручних бухт мало. Найбільший півострів Сомалі. До Африки відносять острови: на сході — Мадагаскар, Коморські, Маскаренські, Сейшельські та ін.; на заході — Мадейра, Канарські, Зеленого мису і віддалені острови Вознесіння, Святої Єлени, Трістан-да-Кунья. 

Детальніше...

Різкі розходження у макрорельєфі Південної Америки обумовили її розподіл на плоскогірний та рівнинно-плоскогірний позаандійський Схід із закономірностями горизонтальної природної зональності та гірський андійський Захід з висотною зональністю, спектри якої специфічні для кожного природного поясу. 

Детальніше...

Для Південної Америки характерними є ендемічні групи тварин; із ссавців — неповнозубих (сімейства лінивців, мурахоїдів і броненосців), група широконосих мавп, декілька сімейств гризунів, вампіри (з рукокрилих), лами, целенолести (із сумчастих). Ендемікоми є кілька рядів птахів, а також деякі плазуни, земноводні, риби і безхребетні. Мало парнокопитних, майже немає комахоїдних, відсутні вузьконосі мавпи. Наявність сумчастих, удавів боа і кораллус, двоякодихаючих риб та інших вказують на зв’язок Південної Америки з Мадагаскаром і Австралією.

Детальніше...

Відповідно до географічного положення в низьких широтах на материку переважають вічнозелені або літньозелені ліси, рідколісся, чагарники і латеритні типи ґрунтоутворення. У Південній Америці найбільшого на Землі поширецня мають рослинні формації вологих (дощових) вічнозелених, переважно екваторіальних лісів, так званих гілей (бразильський сельвас), що займають майже всю Амазонську низовину з прилягаючими схилами плоскогір’їв і Анд, західну Колумбію і східні схили Бразильського плоскогір’я. Вони відрізняються дуже багатим флористичним складом, густотою, найбільшим приростом біомаси (50-200 т/га) і наявністю багатьох цінних рослин. Характерні сімейства бобових, миртових, мелієвих, лаврових, пальм та інших, рясні ліани (сімейства бегонієвих, пасіфлорових тощо) та епіфіти (головним чином орхідеї і бромельові). У цих лісах зосереджені основні запаси твердої деревини, звідси походить дерево какао, каучуконос гевея, динне дерево папайя і кокосова пальма, маніок і батат. Під гілеєю формуються червоно-жовті ферралітні кислі ґрунти, у зниженнях опідзолені з ділянками болотних ґрунтів.

Детальніше...

Особливості рельєфу і клімату Південної Америки визначили її виняткове багатство на поверхневі та підземні води, значну величину стоку, наявність найбільш повноводної річки земної кулі — Амазонки. Займаючи 12 % площі суші Землі, Південна Америка одержує майже вдвічі більше (1643 мм) середньої кількості опадів на одиницю площі. Повний річковий стік складає 27 % усього стоку Землі. Але величина стоку різко коливається по території материка — від декількох міліметрів до сотець сантиметрів. Нерівномірно розподілені і річки між басейнами океанів: басейн Тихого океану у 12 разів менший від басейну Атлантичного (вододіл між ними проходить в основному по хребтах Анд); крім того, близько 10 % території Південної Америки відноситься до області внутрішнього стоку, що перетинає материк від затоки Гуаякіль через Цент-ральноандське нагір’я до південної Пампи. Переважають річки дощового, а на крайньому півдні — снігово-льодовикового живлення. Найбільшої величини середній річний стік (150-400 см, до 90 % опадів) досягає на півдні Чилі, що обумовлюється літніми повенями, у тому числі й у «транзитних» річках Патагонії.

Детальніше...

Положення Південної Америки переважно в низьких широтах обумовлює великий приплив сонячного тепла: радіаційний баланс майже усюди дорівнює 60-90 ккал/см2 на рік; у Патагонії він зменшується до 30-40 ккал/см2. На північ від південних тропіків середні місячні температури коливаються в основному від +20 до +28 °С (максимальна температура +49 °С у Гран-Чако), знижуючись влітку, у січні, у Патагонії до +10 °С, а взимку, у липні, до +12-16 °С на Бразильському плоскогір’ї, до +6-10 °С в Пампі.

Детальніше...

Ви тут: Головна Теорія Географія